Рідна віра

04/05/2020 21:34

РУСАЛІЇ (Русальний тиждень) — перший тиждень травня. Україна: Рідна Земля — Рідна Мова — Рідна Віра Свято Берегинь Роду, поминаємо Душі Праматерів, приносимо пожертви із свіжовипеченого хліба на вод...Показати більшеРУСАЛІЇ (Русальний тиждень) — перший тиждень травня. Україна: Рідна Земля — Рідна Мова — Рідна Віра Свято Берегинь Роду, поминаємо Душі Праматерів, приносимо пожертви із свіжовипеченого хліба на води річок (особливо на Русалчин Великдень — четвер). У суботу разом із зеленим клечанням Душі заходять до нашої оселі, щоб подивитися на наше Життя. Треба всій родині жити в ладу, не сваритися, не підвищувати голосу, не ображати один одного. Слід згадувати Пращурів добрими словами, влаштовувати поминальний обід. Як записано у Велесовій Книзі: “Слава Отцям нашим і Матерям, що вчили нас про Богів наших і вели нас за руку по стежці Права, слава!”. В ці дні завивають вінки, заплітають берізку, заквітчують хату і подвір’я. Жінки розвішують на деревах рушники, стрічки, шматочки полотна — “Русалкам на сорочку”, дівчата кидають на воду вінки, пахучі зела (лепеху, полин, любисток, м’яту, шовкову траву) — це є пожертви Русалкам перед початком купального сезону. * * * Русалки — це, первісно, Діви-Богині природи: рік, озер, джерел, рослин, лісів, полів тощо. Уявляються у вигляді гарних дівчат з довгими розпущеними косами, заквітчаними запашним зіллям, квітами, травами. У найдавніших слов’янських міфах простежується певний зв'язок Русалок з культом рослин та культом води. Наші Русалки близькі до грецьких Богинь природи — Німф, хранительок давньої мудрості, які володіють таємницями життя і смерті. Вони лікують, передрікають майбутнє, прилучають людину до таємних сил природи, мають певні еротичні риси (оголеність, принадну зовнішність тощо) — все це притаманне і нашим Русалкам, які можуть залоскотати парубка на березі річки, заманити його у вир, безодню тощо. Відомо, що грецьким Німфам створювали святилища, храми в горах, гротах, біля джерел тощо. Наявність на Русі спеціального обрядового русального одягу (сорочка довгорукавка), обрядових ювелірних оберегів-прикрас (браслети з русальною символікою) свідчить про важливість Русального культу на Русі й вірогідність існування у нас спеціальних його жриць або навіть спеціалізованих храмів. Нині фольклористи вважають Русалок лише “духами померлих дівчат”, або “нехрищених дівчат”, які пішли з життя передчасно, абсолютно ігноруючи їхні теїстичні риси. Їх вважають небезпечними для людей, особливо бояться тих, які померли ображеними або мали злий характер. Безперечно, що назва Русалок пов'язана з давніми поминальними обрядами слов'ян Русаліями. Русальний культ мав родові риси. Досі в українських селах вважається, якщо побачиш у полі Русалку, то що не можна розповідати про неї чужим (тим, хто не належить до роду). Вона показується тільки своїм кровним. Побутує також думка, що нині Русалок стало менше, і показуються вони людям все рідше. Етимологія слова Русалка, можливо, пов'язана з руслом ріки, адже річкові Русалки були чи не найголовнішими з усіх Русалок. В Україні Русалки відомі ще як Мавки, Нявки (від стародавнього Навь — покійник). Лісові Русалки відрізняються від водяних Русалок тим, що живуть у лісі на деревах, гойдаються на гіллях. Свято Русалок (у християнстві його заступила Трійця) є поминальним тижнем, коли приносять пожертви передчасно померлим і взагалі всім духам Предків. Жінки прив'язують на дерева шматки полотна, дівчата вішають вінки. Русалії згадуються у Велесова книга: “Богів покормимо ягням на Коляди і на Русалії, в день Ярила і на честь Красної Гори” (дощечка 7-А). Русалки — добрі Божества врожаю, покровительки рослинної сили природи. В Русалках наші Пращури вбачали посередників між світом Яви і Нави. Русалки приходять на землю, щоб допомогти рослинам проростити їхні зелені паростки, наситити їх вологою, сприяти багатому врожаю. Тому в часи Київської Русі свято Русалій відбувалося на початку травня, коли з’являлася молода зелень, але з прийняттям християнства це свято поєднали зі святом Трійці та, в зв'язку з відставанням церковного календаря від природи, перенесли на місяць пізніше, коли вже рослини повністю розвинулись. Так стався відрив природного культу від астрономічного календаря і його релігійного значення. Русалок, як вважають, є “тридев’ять сестріниць”, тобто 27 сестер. Вони мають свої імена. Так, на початку ХХ століття Юрій Миролюбов записав у кількох селах Подніпров'я імена декількох сестріниць: Сенява, Сана, Овсяниця, Житниця, Пшениця, Травниця, Катраниця, Березиця, Вербиця, Вишниця, Сливиця, Яблуниця, Грушениця, Осиниця, Дубиця, Терновиця, Дивовиця (всього 17). Пізніше в селах Веселі Терни та Антонівка він знайшов ще 7 імен: Росяниця, Розовиця, Любистиця, Кануперниця, М'ятниця, Жалиця, Краса. Цей перелік можемо доповнити ще відомими в українській фольклористиці Попудницею, Нічкою-Марухою та Гречухою. Не поспішаю категорично стверджувати, що ось, мовляв, і всі 27 русалок! Може, це випадковий збіг. Можливо, буде знайдено ще більше імен, адже слов'янський фольклорний масив неодмінно матиме інші варіанти цих імен. Так у македонців три вили (русалки) називаються Ветерушки (ті, що роздувають вітер, бурю), у сербів є русалка Поводкиня (що живе у водах річок, озер, криниць і джерел) та морська Дівиця (що живе в морі), у лужичан є Лісунка (що колишеться на гілках лісових дерев). На Харківщині всі загалом Русалки називаються Лоскоталками, а в росіян — Щекотухами, що свідчить про їхню небезпечність для людей, особливо (за повір'ями) для неодружених парубків, які ходять пізно берегом річки чи в лісових хащах. Значно менше відомостей маємо про кожну з русалок. Але дещо знаємо й про них. Наприклад, Жалиця — душа утопленої дівчини, що перевтілилась в Русалку. Її душа скаржиться (жаліється) кожному, кого зустріне на березі, про свою гірку долю. В народі вважають, що їй не можна співчувати, бо одразу відбере в людини життєву силу (вип'є енергію). Слово-оберіг від такої русалки за Ю.Миролюбовим: “Чур! Чур! Пращур! А ти Сніп бачила?”. Полудниця — Русалка, що з'являється в полі з полудня (від 12 до 14 години) з серпом у руках; тому вона має ще ім'я Серпушниця. За Звичаєм, в полудень слід було відпочивати, лігши в холодку під деревом. Тому, хто порушив цю традицію, замешкався в полі, Полудниця починає задавати запитання, як обробляти льон, готувати прядиво, полотно, сорочки тощо. Якщо винуватець не зможе відповісти, вона насилає хвороби. Щоб уникнути покарання, треба якнайдокладніше розповідати з усіма подробицями весь процес роботи, виграючи час. Коли полуденний час скінчився, Полудниця зникає, так само, як зникають нічні духи зі співом півня. Повір'я про сакральність полуденного і полунічного часу сягають ще глибокої індоєвропейської давнини, зокрема, відображені в Ріґведі та Кама Сутрі, де пов'язані з часовими табу. Росяниця — Русалка-опікунка роси, насичує трави живлющою силою, дає прокорм коровам, козам, які, в свою чергу, дають молоко. Тому в народі кажуть: “Росяниця годує дітей молоком”. Русалка Нічка (або Маруха, подібна до російської Кікімори) слідкує, щоб жінки не пряли вночі, не залишали без догляду в хаті куделю (особливо в п'ятницю). Жінки бояться, що Нічка випряде весь льон. В тихі нічні години в хаті чути шум, схожий на прядіння, а часом стукіт — вважають, що це пряде Нічка-Маруха. В цих Русалках бачимо раціональні звичаєві вірування, які оберігали наших Предків від виснажливої праці, примушуючи правильно дозувати працю і відпочинок. Імена інших Русалок дають змогу припустити, що кожна з них відає певною рослиною чи сферою життя родини, як приміром, Гречуха, що живе в гречці під час її цвітіння та колосіння і сприяє дозріванню зерна. Можна прослідкувати й зв'язок русалок з Рожаницями. На це вказує, насамперед, назва джерел, що існує в згаданих Ю. Миролюбовим селах, як “Реченець-сестринець”. Ще на початку нашого століття старожили згадували, що біля таких джерел здійснювались обряди наречення немовлят (надання імені, іменини). Мати на світанку тричі занурювала дитя у святі води джерела, а на березі залишала гостинці (треба вважати, Роду і Рожаницям), загорнуті в білу скатертину: “жарево” (смажене м'ясо), молоко, яйця, сир, сметану. На зв'язок русалки з Рожаницею вказує також і народне пояснення русалки як душі покійниці. На Поліссі вважають, що русалкою стає жінка чи дівчина, яка померла на Русальному тижні. Зі світом Нави (покійних родичів) пов'язані також мавки (різновид русалки в Карпатах). Мавки приходять на Землю, починаючи з Навського четверга (перед Великоднем), і перебувають тут до глибокої осені, після чого засинають на зиму. Взагалі четвер, день Перуна, важливий і для русалок: вони як помічниці Бога-громовержця, “облачні діви”, посилають живу воду на поля й ліси. Тому друге їхнє свято — Русальний Великдень — теж припадає на четвер Семикового тижня (сьомий тиждень після Великодня Дажбожого). Відомо, що в давнину Русальний Великдень святкувався дуже гучно — з музикою, співом, танцями, рядженими (“возложища на лиця скурати”, тобто маски зі шкіри). Так наші Предки славили пробудження грозових і дощоносних сил природи, яке припадає на середину травня. У словенців збереглася навіть назва цього місяця рісалчек (тобто русальник). На Русалії з квітами й травами заносять в хату добрих духів родини. Русалкам жертвують стрічки, полотно, сорочки, які розвішують на деревах: цей обряд означає викликання до Яви тих душ, які потребують тілесної сорочки, щоб отримати нове життя. Отже Русальний культ мав на меті забезпечення вічного круговороту душ через світи Нави, Прави і Яви. Русалії тривають тиждень, після чого з Русалками прощаються і урочисто з піснями проводять їх за село.

Сховати

Будьте першою людиною, якій це подобається

Руслан Варвар

04/05/2020 21:28

4–10 травня — Русалії — Русальний, або Зелений тиджень (сьомий тиждень після Великодня Дажбожого). Протягом цього тижня жінки розвішують на деревах шматки полотна як жертви Русалкам (або Мокоші), дівч...Показати більше4–10 травня — Русалії — Русальний, або Зелений тиджень (сьомий тиждень після Великодня Дажбожого). Протягом цього тижня жінки розвішують на деревах шматки полотна як жертви Русалкам (або Мокоші), дівчата плетуть для них вінки, кидають на воду разом з пахучим зіллям (лепехою, полином, любистком, м’ятою, шовковою травою та ін.) Це не стільки обереги, як дарунки Русалкам — найдавніша магія перед початком купального сезону. Польовим Русалкам приносять жертовний хліб і кладуть на ниву. Існує повір’я: хто вмирає або народжується на Русальному тижні, той стає Русалкою. Увесь Русальний тиждень у наших Предків був святково-чарівним, і кожний день у ньому мав своє значення і призначення. 7 травня (четвер) — Русалчин Великдень — свято Берегинь Роду. Поминаються Душі Праматерів, приносяться жертви зі свіжовипеченого хліба на води річок. Як подає С. Килимник, молодиці й дівчата у вівторок та середу «зустрічають» Русалок, пригощають (розкладають їжу в полях, лісах, запрошують Русалок «їсти й пити та охороняти наші ниви»), а в четвер настає найголовніша фаза святкування – Русалчин Великдень. Русалчин Великдень — невід’ємне свято Зеленого тижня. Це завивання вінків, заплітання Берізки; поминальні обряди, обіди в полі, в лісі. Ритуалънi страви: солодощі, яєчня, пироги тощо. 8 травня (п’ятниця) — Мокоша весняна. Обряди Русального тижня. Вшанування Богині Мокоші — покровительки жіночого рукоділля. Заборона в цей день усіх видів жіночих робіт, пов’язаних з рукоділлям (шити, прати, прясти, виплітати і т. д.). (Галина Лозко) https://sribnovit.com/ridna-vira/pochalys%ca%b9-rusaliyi/?fbclid=IwAR1KhA2nPp7Jj1VOMytmfa979quwGDJqlgdKb95Bp8HA_J67JVPU71UKL1g

Сховати

Будьте першою людиною, якій це подобається

Руслан Варвар

22/04/2020 22:49

…Молимо Велеса, Отця нашого, хай потягне в небі коня Сварожого і хай прийде до нас сурі вішати, золоті Кола вертячи!...Показати більше…Молимо Велеса, Отця нашого, хай потягне в небі коня Сварожого і хай прийде до нас сурі вішати, золоті Кола вертячи! Бо то Сонце наше як святе для домівок наших, і перед ним блідне лик вогнищ домашніх!.. Велесова Книга …Я – не “скотій бог”, Я – Велес, Я – велю… Між дрімучих, синіх хащ мене малюй… Знак тобі я шлю вві сні, та ти не чуєш: “Я на Дереві Отця сиджу ошую… …А одесну від Отця – мій брат Перун, Срібно-вогнекудро-златорун… А ще нижче за столом, увесь наш Рід… Всі добралися: хто вплав, хто вліт, хто вбрід…” …Вранці за вікном – Суражий кінь, Ввечері, за піччю – довга тінь… То, у герці, Білобог і Чорнобог, На Калиновому мості б’ються вдвох… …Правнуча моє, мене не бійсь… Я – не чорт, не дідько, я – не біс… Між дрімучих, синіх хащ мене малюй… …Я – не “скотій бог”, Я – Велес, Я – велю… …Бачиш, коло мене сірий вовк? У його очах – твій пращур-волхв, Він в абетку давню вправно заховав, Ключ, який ти у дитинстві малював… …Ти послухай свого серця, я – не мрець… На мені – волова шкіра, я ж – мудрець… Подивись вночі увись – горять Стожари… Квочка… Сім курчат… Волосожари… …Чуєш, як дзюркоче джерело: “Буде… Є…. Усе, що вже було…” Між дрімучих, синіх хащ мене малюй… …Я – не “скотій бог”, Я – Велес, Я – велю… …У моєму плузі – Дух-Ведмідь, Він – Господар всіх моїх угідь… В листі, у воді сховав я Віру… Ти знайди її, і я тобі дам ліру… …Ось і зібрано врожай, і ти, як Дідух, На коні у тридев’яте царство їдеш… Я відкрию тобі Браму на підмогу, Кінь несе тебе до нього, до Одного… …За конем біжить собака, як вогонь, Я поставив берегти поріг його… Між дрімучих, синіх хащ мене малюй… …Я – не “скотій бог”, Я – Велес, Я – велю… …Є у мене ще одне: чарівна корба – Раз крутнув, і підставляй найбільшу торбу… Хліб, худоба, різне збіжжя – череда, Довжелезна, ніби в Оха, борода…. …Закопай конячий череп під поріг, Я віддам тобі свій скарб – Достатку ріг… Не скидай мене у річку… Не скидай… Ти ж – онук мій… У Бояна запитай… …Скільки літ я вже приходжу в твої сни, Хоч на Власія мене ти замінив… Між дрімучих, синіх хащ мене малюй… …Я – не “скотій бог”, Я – Велес, Я – велю… …На Святвечір, під столом, для чогось ти, Починаєш, ніби тур чи віл, ревти… А чому, у серця свого запитай… Повертай, старий, додому, повертай… …На Колядки ти водитимеш козу… Я ж на санках подарунків привезу… Я – тобі так любий Дід Мороз… Дух казок, легенд, поезій, міфів, проз… …Пошануй мене, онуче, в місяць лютий, Я – ті валянки, в які ти взимку взутий… Між дрімучих, синіх хащ мене малюй… …Я – не “скотій бог”, Я – Велес, Я – велю… …Ще таке тобі скажу: я – твоя мудрість… Та Змія, якій варив ти з проса путрю… Та Змія, якій давав ти молоко, Он вона – згорнулася вінком… …Є Надія в мене – пам’ять повернеться, І твоя Змія у Посох розгорнеться, І зіпрешся ти на нього і підеш, І в Дорозі цій ти Доленьку знайдеш… …Ось і все… Мовчи, бо в хащах, у барліг, “Той, що відає весь мед”, у сплячку ліг… Ну, а я… Я – Велес… Я – велю: Намалюй мене, онуче, намалюй!.. Кумпала Вір, 03-04.08.2010 року, м. Хмельницький

Сховати

1

Руслан Варвар

25/10/2018 23:52

З Святом Богині Мокоші, Українці! В цьому році-26 жовтня. Богині українського пантеону. В українській міфології відомо багато персонажів жіночої статі, з якими пов`язували уявлення про певні сили прир...Показати більше

Будьте першою людиною, якій це подобається

Руслан Варвар опубліковано світлину

25/10/2018 22:56

*26 жовтня, літа 7526 (2018р.) - МОКОША - велика Богиня милосердя, жіночої працелюбності та майстерності, родючості і животворної жіночої сили. Мокоша - посередниця між небом і землею, а тому у веснян...Показати більше

Будьте першою людиною, якій це подобається

Руслан Варвар

25/10/2018 22:54

ДАЖБОГ СТВОРИВ НАМ ЯЙЦЕ… Або Вчення про Сотворення Світу* Як і кожна етнічна релігія, Віра наших Пращурів мала вчення про Сотворення Світу, що відбулося невідомо коли, тому й не намагаймося встановит...Показати більшеДАЖБОГ СТВОРИВ НАМ ЯЙЦЕ… Або Вчення про Сотворення Світу* Як і кожна етнічна релігія, Віра наших Пращурів мала вчення про Сотворення Світу, що відбулося невідомо коли, тому й не намагаймося встановити його точну дату. Світ сотворений багато мільярдів років тому, так багато, що людина не здатна ні збагнути, ні запам’ятати цю цифру. Ніяке літочислення «від сотворення світу» нас не задовольнить, бо ним користувалися вже християнізовані літописці Київської Русі, і прийшло воно на Русь із Візантії. Тож, прийнявши умовно число 7500 літо (для 1992 р. — тоді перша рідновірська громада, заснована у Києві в 1993 р., бере свій початок в 7501 літі.) дляукраї нського язичницького літочислення, можемо умовно назвати його «літочисленням від Трипільської доби», що буде точніше, оскільки це відповідає історичним фактам. Початок Трипільської археологічної культури на теренах України при¬падає на середину VI тисячоліття до н. ч. — отже, п’ять з половиною тисячоліть до н. ч. і два тисячоліття н. ч. в сумі складають сім з половиною тисячоліть. Але почнімо з писанки... Сьогодні Великодня писанка відома у всьому світі як етнокультурний символ України. Але не всім відомо, що донедав¬на християнська церква люто боролася проти Великодніх писанок, крашанок і короваїв. Заборонивши їх ще в X столітті після насильницького впровадження чужої віри, попи впродовж майже семисот років накладали покарання на українських селян, які щороку з настанням весняного рівнодення, коли літнє світло перемагає зимову темряву, відправляли обряд причастя до космічного Воскресіння Світла. Про крашанки й писанки писав християнський чернець Іван Вишенський, який у важкий для України час втік до греків на гору Афон, щоб звідти посилати своїм землякам повчання: «пироги і яйця надгробні всюди ліквідуйте» (1599 рік). Чому ж народ так вперто справляв цей Звичай, навіть уже забувши значення писанки? Адже попи доклали чимало зусиль для того, щоб аж у кінці XVIII — на початку XIX ст. народ повірив, що яйце є символом воскресіння юдея Ієшуа (Ісуса Христоса). Для тих, хто не знає, скажемо, що в Юдеї нема й ніколи не було звичаю писати писанки, чи красити крашанки, тим більше — пекти пухкі Великодні короваї. Кочовий скотарський народ не знав хліборобства. Чому ж українці досі пишуть писанки й споживають крашанки? Нині ми сказали б, що це генетична пам’ять. Родова (саме так перекладається грецьке генетична) пам’ять, яка існує в підсвідомості українців, дає їм змогу, навіть будучи насильно охрищеними, виконувати той Предківський Звичай давньої віри: поминати своїх покійних родичів крашанками — символом їхнього (а не Ісусового) воскресіння. Завдяки Велесовій Книзі ми знаємо, що душа покійного йде до Лук Сварожих (у небесний Рай), де «перебуде якийсь час і отри¬має нове тіло». Тоді Сварог посилає цю душу знов на Землю для втілення в українських немовлятах. Таким чином вос-кресіння означає кругообіг душ через три світи: людський (Ява), покійних Пращурів (Нава), Божественний (Права). Отже, споживання Великодніх крашанок — магічний обряд викликання цих душ до життя! У Велесовій Книзі знаходимо пояснення істинного значення Великодньої писанки. Цьому присвячена вся перша дошка: «Се бо Дажбог створив нам яйце, яке є світ-Зоря, що нам сяє. І в тій безодні повісив Дажбог землю нашу, аби тая удержана була. Так це душі Пращурів суть і ті світять нам зорями од Іру». Ось наша рідна Віда про Сотворення Світу. Саме наш рідний Дажбог сотворив яйце — універсальний зародок всього живого на Землі й у Всесвіті, і сама Земля наша нагадує Великодню писанку. Тоді Дажбог повісив Землю-писанку в безмежному Всесвіті й влаштував так, щоб вона була «удержана». А тримають її Душі Пращурів наших (духовна сила, енергія), які світять нам зорями з Вирію - Раю, тобто країни Предків. Духовна сила Пращурів підтримується нашою пам’яттю, молитвами Рідної Віри. Коли ж народ забуває про свій зв’язок поколінь, тоді відбувається непоправне - зникає Рід (народ, нація). Тому Волхви нагадують і застерігають: «Це душі Пращурів наших од Іру дивляться на нас і там від жалю плачуть, і дорікають нам, що не берегли ми Прави, Нави і Яви, не берегли Богів, а ще й глузували. Це істинно, що недостойні бути Дажбожими Внуками!» (Дош. 1). Отже, ще задовго до Коперніка наші Пращури знали, що Земля не стоїть на трьох слонах, а крутиться в космічній «безодні», і що вона не плоска, а кругла, як яйце. Знали вони й про ту силу, яка «удержує» цей космічний рух, тобто правує (керує) Всесвітом. Цю силу вони називали Прав, або Права. Саме закони Права нагадує автор першої дошки Велесової Книги своїм сучасникам, а заразом і нам, своїм нащадкам, він дорікає за те, що стали соромитись свого рідного віровчення: «Даремно забули доблесні наші старі часи, бо куди йдемо — не відаєм. А так, озираємось назад і речемо: невже ми устидилися Наву, Праву, Яву знати і навколишнє відати й думати?» Космогонічні колядки українців поглиблюють і доповню¬ють наші знання про Сотворення Світу. Співані на Різдвяному славленні пісні є найпершою урочистою частиною обряду, коли гурт колядників, первісно Волхвів (служителів культу) виспівував святе Вчення про Сотворення Світу. Серед безмежного космічного моря росте Дерево Світу (явір, клен, дуб), на ньому сидять голуби (символи Різдва, творці-деміурги) і «радоньку радять, як Світ сновати». З моря дістають матеріал для створення Неба, Сонця, Місяця й Зірок. Різдвяний птах (сокіл, голуб, орел) — символ духовної сили Отця Сварога, тобто його Святий Дух. Ці образні порівняння, незважаючи на свою високу поетичність, водночас ані трохи не розходяться зі строго науковими знаннями про сотворення Світу з первісного хаосу (безмежного моря), з якого духовна потужність Бога-Творця (птах) дістає на поверхню всі елементи космічного ладу (Землю, Місяць, Зірки). Друга колядка розповідає про Сотворення Землі: сокіл пірнає у воду, щоб дістати «троє насіння»: перше насіння — чорна землиця, друге насіння — яра пшениця, третє насіння — зелена травиця... Символіка зрозуміла: насіння є тим універсальним — зародком життя, з якого, знову-таки завдяки силі Божественного бажання, з’являються на світ землиця, пшениця і травиця. Ці колядки в Україні побутують і досі. Та існує чимало священних текстів, які вже перекручено втручанням чужовір’я. Однак, їх можна очистити, знаючи Рідне Віровчення. Так відтворена картина Божественної Братчини, що відбувається на Небі. Боги сідають за стіл, головує Сварог-Отець. Боги помічають, що серед них нема Святого Різдва. Сварог посилає свого сина Перуна, щоб приніс Святе Різдво. Перун спускається на землю й зустрічає сиве голуб’я, у якого з рота полум’я йде, з очей іскри скачуть. Зустрічаються дві вогненні стихії. Перун «лякається», не впізнавши Різдвяного птаха, бо вогненний птах Сонця сильніший навіть від вогненної блискавки Перуна. Сварог дорікає Перунові за те, що не приніс Святого Різдва: «Ото ж і було Святеє Різдво. Було б його на руки взяти, сюди принести, на стіл покласти, зрадувалися б усі свята, що перед ними Святеє Різдво сіло... Ой устаньмо, та й помолімося, Святому Різдву поклонімося!». Міф про Перуна не суперечить науці — це довели експерименти фізиків ще в 1953 р. Вперше завдяки блискавці (електричному розряду в 60 тисяч вольт) було отримано нуклеотиди- органічні компоненти амінокислот, які при з’єднанні утворюють ДНК, що є основним «будівельним матеріалом» Життя. Збільшення дня після зимового сонцестояння символізує Сотворення Світу (світла) і супроводжується співом священ¬них текстів. Дванадцять Різдвяних страв на столі є жертво¬принесенням усім місяцям року, тобто Богам-Сварожичам, покровителям дванадцяти свят Кола Сварожого. Урочисте внесення Дідуха (житнього снопа) є головним обрядом на честь Святого Духа наших Пращурів, які тримають нашу Землю своєю духовною силою. Тому й споживання Куті (пшеничної каші) символізує вічність нашого Роду і є магією родючості. _________ * /Велесова Книга. Волховник. / Лозко Г. С. — переклад, словник, наукове дослідження, коментарі. — Вид. 7-ме, зі змінами та доповненнями. — Київ: ФОП Стебеляк, ТОВ «Мандрівець», 2015. — 512 с.: іл./

Сховати

Будьте першою людиною, якій це подобається

Руслан Варвар

23/09/2018 19:25

МИ, ОНУКИ ДАЖБОЖІ, – ПЕРСТИ БОГІВ У ЯВІ Слово «онук» в старослав’янській мові має значення «юний». Та, якщо ми поглянемо ще глибше в прамову Волхвів, то зрозуміємо, що “iun” означає «дитя», «теля». О...Показати більшеМИ, ОНУКИ ДАЖБОЖІ, – ПЕРСТИ БОГІВ У ЯВІ Слово «онук» в старослав’янській мові має значення «юний». Та, якщо ми поглянемо ще глибше в прамову Волхвів, то зрозуміємо, що “iun” означає «дитя», «теля». Онуки Дажбожі – це Діти Сонця, Сонячні Телята. Річ у тому, що корова та теля у Святорусів-Українців є священною твариною, бо і праматір’ю Молочного Шляху є Богиня-Корова Замунь. До сьогодні всі сповідники відичної культури жертвують у вогонь молоко, як символ єдности зі своїми небесними Предками. У словосполученні «Онуки Дажбожі» уся глибинність походження Слав’янского Роду, - від Корови Замунь, як породительки Молочного Шляху та Отця Дажбо (Дажбога), як першоджерела життя на нашій Землі-Макоші (так називається планета Земля в Відичному Православ’ї). Без світла Дажбога (Сонця) не народилося б нічого на планеті. Скільки б не переконували нас сповідники чужих вір, що вони проповідують «істинного бога», все стає цілком ясним, коли уявити, що було б з тими «богами», якби Дажбог-Сонце хоча б одного разу не зійшов над обрієм. Наслідувати Бога, означає діяти як Він. Слав’яни, нащадки Сварога та Дажбога, подібно своїм небесним родителям уміють зцілювати руками. Після правильного обряду ім’янаречення в Рідній Православній Вірі Слав’яни можуть власними руками лікувати та зцілювати родичів. Бо в основі нашої Віри – Віда. Зокрема, вчення про – Родосвіт, яке береглось і передавалось в родах подільських волхвів, відунів та знахарів. До нас постійно лине Світло Рода Всевишнього. Святий Дух Вседержителя, яким просякнуте усе суще, підтримує життя у Всесвіті. Свідомо наповнюючи свою душу праведними образами, завдяки Родосвіту, ми творимо (матеріалізуємо) наш світ, світ нашого роду. Тому духовний розвиток і переродження, найперше слід починати з мислення, створювати в душі гарні образи. Колись провідник кавказьких народів Шаміль заборонив своїм воїнам співати сумних пісень під страхом смерти. З того часу кавказці співають тільки веселі, войовничі пісні. Може, тому вони такі горді й незламні до сьогодні. Брахманська земля Святої Руси-України витворила і подарувала світу величезну кількість напрочуд милозвучних і мелодійно-чарівливих, вельми зворушливих, а часто справді задумливо-медитативних пісень, які розвивають і підносять душу. Не відмовляючись навіть від солодко-журливих і щемливо-задушевних пісень про життєві випробування, нині потрібно все більше культивувати пісні енергійно-веселі, бадьоро-життєрадісні і переможно-величні. Слово, думка, образ має здатність втілюватись! Тож співаючи лише про горе і біди – ми тим самим накликаємо їх на себе. Співаючи якомога частіше пісні бадьорі та радісні, ми формуємо наш світ радісним і світлим. Таким, як наші світлі Боги. Людина приходить у світ Яви, аби пізнати саму себе і, пройшовши випробування, вдосконалитись та піднятись на вищий щабель розвитку, - стати Богом. Для цього Род-Породитель дав нам усі можливості – розум, волю, серце, силу. Як ними розпоряджатись – справа кожної людини. Хтось обирає шлях Бога, творця ладу, а хтось стає рабом власних басурів (лихих духів). Людині преднакреслено бути світлою, живучи у світі білому, - тобто наслідувати Рідних Богів. Наріктися православним рідновіром означає: • бути частиною Бога і розуміти, що всі навколо – частина мене; • любити себе і вірити в себе, бути веселим, щасливим і вдячним Богу; • нести повну відповідальність за все, що з тобою відбувається; • поводитись з іншими так, як ти хочеш, аби поводилися з тобою; • прагнути стати багатим та впливовим; • народити якомога більше здорових дітей; • берегти й шанувати родителів кровних та названих; • жити за природним календарем та відзначати Рідні Свята; • жити як захисник природи, бо для істот простіших ми є Богами; • відмовитись від тютюну, алкоголю та позашлюбних статевих стосунків. Пам’ятаймо, всюди і завжди, - ми Діти Божі, нащадки Сварога, Дажбога, та Перуна. Ми - земне продовження наших зоряних отців та матерів. Нам призначено привести люд земний до перемоги життя, становлення відичної культури. Русини - це Народ-Волхв, що вкотре як птиця Фенікс постає із попелу аби високо злетіти та вказати шлях іншим. До сього часу ніхто з істориків не може переконливо пояснити де поділись трипільці, великий народ, що жив в Україні 5 тис. років тому. Маємо лише величезні опустілі міста. Вельми цікавий факт: якщо Рим у часи свого розквіту займав площу в 14 гектарів, то трипільскі міста за 2 тис. років до Риму займали площі до 500 гектарів. Виконавши своє призначення, трипільці перейшли в Інший, Божеський Світ, на вищий щабель розвитку, вони стали Богами. Тією ж стежкою йде нині весь рід Слав’яно-Орійський, а головно ті, що живуть на святій землі прадавньої Оратти-Оратанії, Світлої Руси. Тож знаємо, ким ми є і якої стезею йдемо. А єсьмо Онуки Дажбожі, Орії-Світлороди!

Сховати

Будьте першою людиною, якій це подобається

Руслан Варвар опубліковано світлину

23/09/2018 18:47

ОСІННЄ РІВНОДЕННЯ — СИВОЯР, ОВСЕНЬ, СВІТОВИД Осіннє Рівнодення є однією з чотирьох енергетичних точок року — весняне та осіннє Рівнодення, зимове та літнє Сонцестояння, які споконвіку відзначали наші...Показати більшеОСІННЄ РІВНОДЕННЯ — СИВОЯР, ОВСЕНЬ, СВІТОВИД Осіннє Рівнодення є однією з чотирьох енергетичних точок року — весняне та осіннє Рівнодення, зимове та літнє Сонцестояння, які споконвіку відзначали наші Пращури як свята космічних ритмів Всесвіту. Коли ми святкуємо дні Сонцестояння і Рівнодення, ми проявляємо своє шанування Землі та Сонцю, ми реалізуємо своє духовне життя в єдності з творчими силами Природи. В космічному вимірі Осіннє Рівнодення є початком астрономічної осені — часу коли в Природі настають тиша і спокій, які сприяють зосередженості, схильності до перебування у стані тиші для розмірковувань про красу, гармонію Всесвіту і буття. Наші Предки присвячували осіннє Рівнодення Сивояру — осінньому Сонцю або Світовиду чотириликому, божеству, котре, окрім всього іншого, уособлювало чотири сонячних прояви — зимове, весняне, літнє та осіннє. Від наших Пращурів дійшов до нас звичай запалення Вогню в домівці від священного Вогнища. Цей Вогонь приносили додому з Капища або Святилища, де відбувалось свято осіннього Рівнодення, яке називали Сивояр, Овсень, Світовид, і запалювали ним домашнє Вогнище, або, як це робили в сиву давнину, посвіт-кабицю — вмістилище для дерев’яної скіпки, якою освітлювалося помешкання. Обряди вшанування домашнього Вогню духовно налаштовують людину на прихід осені, спонукають відчувати Природу, що неодмінно покращує наше душевне й тілесне здоров’я. В цей день молодь ворожила на Долю. Ще один з прадавніх обрядів Осіннього Рівнодення — випікання короваю з пшениці цьогорічного врожаю, як символ добробуту і достатку. В давні часи громада випікала велетенський обрядовий коровай у людський зріст. Якщо за ним не було видно жреця, котрий славив Богів за врожай, то наступний рік мав теж бути врожайним. Осіння пора якнайбільше годиться для перебування в стані тиші, оздоровчих духовних вправ та самоспоглядання, завершення поточних справ і планування майбутнього. День Осіннього Рівнодення — час врівноважити в собі енергії, щоб створювати нове життя в гармонії. Ми збираємо плоди нашої діяльності. Ми усвідомлюємо відповідальність за свої діяння. Ми даємо оцінку своєму творінню і собі, будучи відвертими з собою і відкритими для нових ідей. Необхідно навчитися вмінню спостерігати, відчувати, довіряти відчуттям, щоб зрозуміти закономірності Всесвіту, бути в гармонії з собою і Світом. День Осіннього Рівнодення — знайдіть свою золоту середину, щоб думки і дії створювали красу і гармонію всередині і зовні. Вітаємо рідновірів та українців по крові з прадавнім святом Осіннього Рівнодення Сивояра! Хай завжди буде світло й затишок у ваших оселях. Бажаємо вам звільнитися від ілюзій і зовнішніх драм. Зичимо вам здоров’я, родинного благополуччя й достатку! Слава тобі, Сивояре осіннє Сонце!

Сховати

1