August Nikolaev - Чоловік - Миколаївська область

August Nikolaev додані нові світлини до власного альбому "Личный (и это всё про меня)"

29/06/2019 22:13

2+

Будьте першою людиною, якій це подобається

August Nikolaev додані нові світлини до власного альбому "Личный (и это всё про меня)"

03/06/2019 21:05

2+

1

August Nikolaev створено подію.

11/05/2019 20:19

26

Травень

Неділя, 26/05/2019 17:00

Київський Розгуляй (Drive Gig фестиваль)

украина киев, мельникова 28, Киев, Київ (місто), Україна , Україна

Неділя, 26/05/2019 17:00 1 гість

Можливо буду

2

August Nikolaev Украина Навсегда ! Україна Жовто Блакитна

01/02/2019 18:06

Московия — тупиковая ветвь цивилизации Греческий историк Геродот (484-425 г.до н.э.) писал, что на просторах нынешней Московии живёт народ андрофаги, то есть людоеды (Геродот Геликаранасский, «Описани...Показати більшеМосковия — тупиковая ветвь цивилизации Греческий историк Геродот (484-425 г.до н.э.) писал, что на просторах нынешней Московии живёт народ андрофаги, то есть людоеды (Геродот Геликаранасский, «Описание Скифии»). И действительно, археологи нашли в Московии немало так называемых «мусорников», которые существовали в эпоху неолит (2 тыс. лет до н.э.), а Геродот писал об этом за 500 лет до н.э. Следовательно, предки московитов несколько тысяч лет были людоедами. Возможно, оставались такими и после рождества Христова, на что намекают московские песни. Ещё и в XX в. существовала песня, в которой жена похвалялась убить своего мужа, из его костей сварить холодец, из его печени – сотворить пирог, а из мозга сварить юшку (И.Родинов, Наше преступление»). Как-то богатый сибиряк накануне 1905 г. пригласил адмирала А.Шидловского на свадьбу своего сына, на которой гостя угостили в числе прочего и пельменями. Адмирал почувствовал непривычный вкус и спросил хозяина, из какого мяса они сделаны. Тот долго не хотел говорить, но под честное слово гостя сообщил, что они из человечины. Остальные гости (местные) об этом знали. Возмущённый адмирал сообщил об этом властям, те начали следствие, но революция помешала довести дело до суда. В XIX в. власти упоминали многочисленные случаи, когда московиты не хоронили своих мертвецов, а выбрасывали на съедение зверям. Правительство не разрешало учёным публиковать подобные архивы, «понеже в них много несуществовавших истин». Но всё же разрешили публикацию нескольких сборников архивных материалов при строжайшей цензуре (см. Н.Арцыбашев, «Повествование о России»), а в 1838 Н.Костомарову разрешили издать несколько томов исторических исследований. Приведём несколько примеров из тысяч указанных в этих работах. Во времена так называемой «смуты» (1607-1611) восставшие и московские стрельцы выводили на крыльцо Кремля связанных бояр и спрашивали толпу: «Иль любо?» Толпа отвечала: «Любо, любо!» Тогда бояр бросали на подставленные копья. Потом взрезали животы, вытягивали кишки, отрубали ноги и руки. Толпа (мужчины, женщины, дети) радостно кричали: «Любо! Любо!» После смерти царя Бориса Годунова московиты схватили его вдову, дочь и сына, раздели их донага, посадили на возок из-под навоза и повезли чрез пни и ямы в тюрьму. Так вдову задушили, сына раздавили половые органы, дочь убили не сразу, «дабы лепотой ея насладитися, еже и быше» (изнасиловали толпой). Если жертвы умирали быстро, издевались над мёртвыми. В 1698 г. выкопали из могилы тело боярина Милославского, притянули на свиньях к помосту, где рубили головы предателям, а их кровью поливали тело Милославского (Н.Арцыбашев, «Повествование о России», кн.4). Во время Ливонских войн (1558 и 1701 гг.) московские мещане и крестьяне захватывали пленных, отрезали им носы, уши, губы, половые органы, запихивая всё это во рты жертв; сдирали с живых всю кожу, вытягивали из живых кишки и т.д. в 1917-1920 гг. вырезали у пленных кожу на плечах и ногах как офицерские погоны и генеральские лампасы, выпекали раскалённым железом на спинах: большевикам – пятиконечную звезду, деникинцам – двуглавого орла, петлюровцам – трезубец, в зависимости от того, кто кого пленил. В 1812 г. в московский плен сдавались полумёртвые солдаты Наполеона. Московские женщины покупали их у солдат Кутузова, приводили в свои жилища и там мучили немилосердно. Кололи ножами, выдирали волосы, припекали огнём, отрезали носы, половые органы… Убивать не спешили, чтобы дольше смаковать муки и крики жертв (А.Масаинов, «О дикарях океанийских и дикарях русских»). За супружескую неверность жён закапывали в землю по шею, даже беременных. Чтобы сразу не умерли, кормили и поили. В селе Камское закопали двух беременных женщин: одна прожила 23 дня, другая – 12 (Н.Арцыбашев, «Повествование о России»). Курильщикам отрезали носы. Фальшивомонетчикам заливали расплавленный металл в горло. Тех у кого монета падала на землю, казнили смертью, потому что на монете был образ царя. Немецкий лекарь Ф.Отон не мог в 1685 г. вылечить московского князя И.Каракучу, за его зарезали, как барана. Жена великого князя Василия Саломея была бесплодна и призвала лекарку Стефаниду. Узнав об этом, Василий постриг жену в монахини, а лекарку велел утопить. Вообще в XVII в. московиты ещё сжигали на кострах тех, кто лечил людей, считая их слугами дьявола. Уничтожали даже тех, кто имел какую-либо лекарскую книгу (в Украине в это время такие книги были распространены, лекарей ценили и щедро вознаграждали. Ещё в XV-XVI вв. в Украине было несколько десятков лекарей, которые окончили европейские университеты – Я.Урсин, С.Бирковский, Я.Латошинский, П.Ляшковский, И.Козак, В Юрский, И.Шоквич и др.). В 1677 г. замучили боярина Артамона Матвеева за то, что имел лекарскую книгу (В.Плющ, «Досягнення української медичної науки»). За неудачную осаду Смоленска в 1634 г. и за невыгодный договор с Польшей царь Михаил Романов приказал сначала пытать, а потом отрубить головы 15 боярам и воеводам, а их семьи отправить в Сибирь. Но тогда ещё не учитывали и высылали всю семью в одно место, разрешали брать с собой необходимые вещи, родственникам разрешали деньги, не заставляли работать. Так «мучило» царское правительство В. Ленина, что выплачивало в месяц 8 рублей (при цене целого барана в 3 рубля), на которые он снимал комнату с питанием и стиркой. Питался революционер три раза в день с мясными блюдами, имел слугу, большую библиотеку, редактировал издающиеся в Петербурге и за границей революционные журналы (Н.Крупская, «Воспоминания о Ленине»). После прихода к власти ленинцы-сталинцы уже изучили психологию и вывозили отцов в одно место, мать – в другое, старших детей – в третье, а младших – в детские дома, где им меняли фамилии и воспитывали как «сталинских детей». Такая «демократическая» власть расстреляла, замучила, сгубила голодом и холодом ДЕСЯТКИ МИЛЛИОНОВ, из которых 99% и не думали бороться с властью. Египетские фараоны, персидские деспоты кажутся ангелами по сравнению с этой демократией. В Московии XIV-XVIII вв. профессиональные палачи получали кроме платы ещё и часть имущества казнённого, потому всегда было много желающих занимать эту должность. Правительство продавало должность тому, кто больше заплатит. В Московии советской и постсоветской сегодняшней КУЛЬТ ПАЛАЧА вознесён на невиданную высоту. Хотя в прежние времена и было уважение к палачу, но за всю предыдущую историю не нашлось ни единого писателя или поэта, который бы прославил профессию палача. Теперь в Московии (СССР 1917 – 1991 гг. и РФ 1991-2007 гг.) чекиста прославляют поэты, писатели, люди искусства, даже философы, его чествуют в театрах, академиях наук, университетах. Чекист – один из трёх основных героев современного московского кинематографа (Чекист, Олигарх, Бандит – часто в одном лице или параллельно). Когда-то г. Псков выслал к Ивану IV послов просить у царя защиты от злоупотреблений царского воеводы. Царь приказал раздеть их, поливать кипятком, жечь волосы и пр. Пётр I когда-то собственноручно рубил головы связанным стрельцам и приказывал это делать своим министрам. Не умевший рубить Голицын кромсал, мучил. Меньшиков похвалялся, что лично зарубил 20 человек. Отказались лишь иностранцы Лефорт и Бломберг (В.Ключевский, «Курс русской истории»). Пётр их не покарал. Московия поздних времён уже покарала несколько тысяч своих голицыных и Меньшиковых за то, что мало погубили. Сын Петра царевич Алексей сбежал в Австрию в 1716 г. Пётр торжественно обещал простить его и не карать. Сын поверил отцу и вернулся, после чего был немедленно посажен в тюрьму и умер после 6 месяцев пыток от руки родного отца. Захватив в 1489 г. Великий Новгород, московиты погнали в Москву 8 тыс. семей новгородцев с детьми и жёнами пешком, не разрешив ни нанять сани, ни взять тёплую одежду. То же самое они совершили в 1489 г. после захвата Пскова и Вятки. Множество народу погибло от холода, голода, издевательств конвоя. Счёт вывезенных и уничтоженных современной Московией только из Украины идёт на десятки миллионы. В 1932 от искусственно организованного голода погибло восемь миллионов человек. В 1937 г. было вывезено в Сибирь 3 миллиона пятьсот тысяч человек. Расстреляно в Украине в этот период триста тысяч человек. Для примера: все эти жертвы по количеству составляют население такой европейской страны, как Болгария. В Одессе в 1918 г. было много семей беженцев из Галичины. Украинская Галицкая Армия воевала против большевиков. Когда красные взяли Одессу, они приказали тем семьям прибыть на вокзал для эвакуации. Все прибывшие в срок были расстреляны (Н.Краснов, «Незабываемое»). В 1918 г. командующий красными войсками М. Муравьёв направил Ленину телеграмму: «Мы огнём и мечом устанавливаем советскую власть. Взяли Киев. Их пушек били по дворцам и церквям, по попам и монахам немилосердно. Киевская городская рада сдалась и просила примирения. Я ответил приказом обстреливать их отравляющим газом. Ми могли бы не допустить взрывов и пожаров, но не хотели, потому что наш лозунг уничтожать всё немилосердно» (Н.Осипов, «На переломе»). Международная комиссия подсчитала, что с учётом не рождённых поколений в СССР погибло не менее СТА МИЛЛИОНОВ ЧЕЛОВЕК, погубленных «богобоязненным» московским народом (M.Kerhuel, “Le collosse aux pieds d’argile”). Всё это, повторяю, совершил не «режим», а конкретный народ, поскольку потомки получают от предков в наследство на генетическом уровне не только физические, но и духовные особенности. В XX в. московское правительство узаконило одну из старинных народных забав – кулачные бои. Все мужчины соседних сёл вместе со стариками и подростками встречались в условленном месте и начиналось побоище. Дрались не только кулаками, но и дубинами, камнями, длинными мясницкими ножами. Бывало много раненых, несколько человек – смертельно. Женщины и дети наблюдали за побоищем, криками подбадривая своих односельчан. Побеждённые покупали «сивуху» и оба села пьянствовали. В городах дрались разные кварталы («концы»). Иногда подобные забавы продолжались с Крещения до Великого поста, почти каждое воскресенье после службы Божьей. Власти вроде бы и не поддерживали это официально, но фактически смотрели сквозь пальцы, чтобы накопленный «боевой дух» не взорвался в неурочное время. Ленин приказал выпустить из тюрем всех уголовных преступников и своим удивлённым соратникам объяснил: «У нас в Московии настоящими революционерами, закалёнными в борьбе с богачами, являются только эти преступники. Наши мягкотелые интеллигенты не годятся в твёрдые революционеры». В 1917-1919 гг. Советская власть набирала отряды для хлебозаготовки в Украину (безвозмездная конфискация зерна и угля для Московии). Только в Петрограде за два дня записалось 65 тыс. желающих подхарчиться на халяву. В 1920-30-е гг. не надо было драться, чтобы всё иметь. Назначенные на государственные должности комиссары, директора, инспектора и др. паразиты трудового народа спокойно заходили в дома, магазины, склады, музеи, церкви и брали именем власти всё, что желали. Известно, что во времена Екатерины II к рукам чиновников прилипало 43% государственного бюджета. Пётр I хотел карать смертью каждого чиновника, который крадёт государственные средства. Сенатор П.Ягужинский (украинец) насмешливо спросил царя: «Ваше величество желает остаться без единого чиновника?» В советские и постсоветские кражи государственного имущества в много раз больше. Крадут все – от государственного министра до последнего охранника на фирме. Ещё в 1915 г. московский генштаб приказал своим генералам экономить патроны в виду их недостатка и прибегать как можно чаще к помощи штыка, поскольку пушечного мяса в Московии хватало. Тогда московиты штурмовали Перемышль 22 раза в течение одной недели. Австрийцы выкашивали пушечным и пулемётным огнём полки за полками, а московиты атаковали до тех пор, пока у австрийцев не закончились патроны. По телам нескольких своих полков вошли московиты в город. В немецко-московскую войну 1941-1945 гг. соотношение погибших противников составило «1 погибший немец – 16 погибших советских солдат», маршал Жуков получил от союзников прозвище «Генерал Мясо», а в военной тактике появился новый приём – прорыв укреплённых позиций силами только пехоты и ввод танков только для развития успеха. И напоследок ещё мнение авторитетных исторических личностей: «Свобода будет иметь на московский народ влияние крепкого вина на человека, не привыкшего пить. Когда бы какой-нибудь Пугачёв с университетским образованием оказался во главе недовольных московитов, то … у меня не хватает слов выразить вам то, что наступило бы. Мою память почтят европейцы тогда, когда эти северные дикари завладеют Европой»(В.Антонов-Овсеенко, «Записки о гражданской войне»). «Наиболее весомой чертой московского национального характера является ЖЕСТОКОСТЬ, и эта жестокость садистская. Говорю не об отдельных взрывах жестокости, а о психике, о душе народной. Я просмотрел архив одного суда за 1901-1910 гг. и меня охватил ужас от огромного количества невероятно жестокого обращения с людьми. Вообще у нас в Московии каждый с наслаждением бьёт кого-то другого. И народ считает битьё полезным, недаром же придумал присказку: «За одного битого двух небитых дают». В 1917-1919 г. крестьяне закапывали пленных красногвардейцев вниз головой так глубоко, что из земли торчали только ноги. Или высоко на дереве прибивали гвоздями одну руку и одну ногу и наслаждались муками жертвы. Красногвардейцы сдирали с живых пленных офицеров-контрреволюционеров кожу, забивали гвозди в голову, вырезали погоны на плечах и т.п. Я не знаю, есть ли в мире места, где ведут себя так жестоко по отношению к женщине, как в московских сёлах. Московская народная мудрость гласит: «Рыба – не мясо, баба – не человек», «Для баб и зверей суда нет». Когда я спрашивал участников гражданской войны, почему они не гнушаются убивать друг друга, то они с удивлением вопрошали: «А кому это мешает? Людей много. Всем хватит»… А где же тот – так красиво описанный нашей литературой – богобоязненный искатель правды и справедливости «русский мужичок»? Я искал его по всей Московии и не нашёл. Не нашёл потому, что он существовал только в мечтах наших писателей, а не в жизни»(М.Горький. « Русская жестокость»).

Сховати

2

August Nikolaev додані нові світлини до власного альбому "Личный (и это всё про меня)"

24/01/2019 02:04

2+

Будьте першою людиною, якій це подобається

August Nikolaev Украина Навсегда ! Україна Жовто Блакитна

07/01/2019 00:22

Про кар’єру та перші мільйони Юлії Тимошенко 3 Січня, 16:45•Вибір редакції, Новини•Коментарі (1) На сайті demshinst.livejournal.com користувачем Дмитром Демшиним був опублікований блог про Юлію Тимош...Показати більшеПро кар’єру та перші мільйони Юлії Тимошенко 3 Січня, 16:45•Вибір редакції, Новини•Коментарі (1) На сайті demshinst.livejournal.com користувачем Дмитром Демшиним був опублікований блог про Юлію Тимошенко, а саме її кар’єру в бізнесі. Текст блогу подаємо без змін. Ось і закінчилися півтора місяці роботи і копання в документах. Тепер я зводжу в одну купу те, що публікував на ФБ в цей час. Чесно кажучи Юлія Володимирівна викликає у мене захоплення, її цілеспрямованість та наполегливість гідна поваги, однак прихильником її я не став, навпаки, тепер я не люблю її ще більше. Дитинство нашої героїні було типово радянським, квартира в хрущовці, звичайна школа, заняття гімнастикою в секції, одним словом, все як у багатьох. Травма не дала можливості продовжити заняття спортом, тому вона заглибилася в навчання і після школи вступила за фахом автоматика-телемеханіка, там конкурс був ні про що, а диплом був потрібен. Уже через рік вона вийшла заміж за Олександра Тимошенка. Я не буду розповідати, що це був шлюб за розрахунком, я не в курсі і свічку не тримав, але ось те що її чоловік був мажором не можна не згадати. Свекор нашої героїні всю дорогу займав якусь посаду то в області, то в місті, а це означало дуже багато. Функціонери і чиновники Дніпропетровської області дуже сильно відрізнялися від своїх колег з інших регіонів, вони мали прямий доступ до Москви. Не було питання, яке не могли вирішити дніпропетровські. Свого часу дорогий Леонід Ілліч перетягнув свою команду в Кремль, а ті в свою чергу підтягнули своїх, а ті ще своїх і навала наших земляків в Москву нагадує навала донецьких до Києва, за часів Януковича. З подачі свекра Юлія перевелася на економічний факультет, який вона закінчила з відзнакою, причому їй абсолютно не завадила ні вагітність, ні пологи, які припали на навчальний рік. Особисто я думаю, що це вона така розумна і геніальна, що навіть не відвідуючи інститут змогла засвоїти всю навчальну програму, а ось злі язики кажуть, що Геннадій Тимошенко просто подзвонив ректору, але я їм не вірю))). Далі життя продовжувала текти по звичайному шаблоном, після закінчення вузу ЮВТ пішла працювати на ДМЗ і в теорії їй світила кар’єра на заводі, тільки тут прийшла перебудова, і в 1988 році у віці 28 років інженер-економіст Тимошенко Ю.В. вирушила підкорювати вершини бізнесу. Використовуючи інвестиції свекра розміром в п’ять тисяч рублів вона спільно з чоловіком замутили надприбутковий суперпроект з прокату відеокасет. Саме тоді вона вперше зіткнулася з бандюками, точніше з рекетом, але тесть залагодив усі питання, він знав людей, люди знали його, тому цілий рік Юля годувалася зі здачі порнухи на прокат. Весь цей веселий бізнес з касетами значився як госпрозрахункові підприємства обкому ВЛКСМ, саме там Юля і познайомилася з першим секретарем Тігіпко і завідувачем відділом агітації і пропаганди Дніпропетровського обкому Турчиновим. Поспілкувавшись вони вирішили замутити справу побільше і створили молодіжний центр «Термінал», під егідою обкому. Ось тут таланти Юлії розгорнулися на всі сто. У центру було кілька видів діяльності, перший – це все той же прокат відеокасет, а от інші … На сьогодні це називається “організація конвертаційного центру”, причому легального. Не якісь то галімі кооперативи, а обком комсомолу в особі молодіжного центру дозволяє перегнати безготівкові гроші підприємства в хрусткий налік, взагалі то цю ідею придумав Затулін в Москві, але нишпорячи комсомольці на місцях дуже непогано її поюзали. Саме таким чином Юлія Володимирівна створила свій стартовий капітал і обросла знайомствами в середовищі “краснихдіректоров” і талановитих комсомольців. 1991 рік дуже сильно вплинув на бізнес родини Тимошенко, рублі стрімко знецінилися і славна схема обналу пішла в минуле. Але тут на горизонті з’явився цікавий чоловік Олександр Михайлович Гравець. Людина з обойми радянських функціонерів, товариш Генадія Тимошенко. Мислив він масштабно і дивився в майбутнє з оптимізмом. У той час поки Порошенко носив мішки з какао по ринках і магазинах, а Янукович командував автобазою, цей чоловік забацав офшорну компанію «Somolli Enterprises LTD» на Кіпрі, нагадаю йшов 1991 рік і що таке офшор в нашій країні мало хто розумів. А далі спільно з подружжям Тимошенко він створює компанію з гучною назвою “Корпорація Український бензин” (КУБ). 85% акцій належало кіпрському “інвестору” і по п’ять доводилося на кожного з Олександром і Юлею, тому основна частина прибутку виводилася на Кіпр практично не оподатковувалась, ну і саме спільне підприємство мало пільги відповідно. Проблема полягала в тому, що нафти в Україні не було, а була вона в Росії. А що б її там купити, потрібні великі гроші, а ніяк не 60 тисяч доларів статутного капіталу КУБу. Тому Юлія Володимирівна зайнялася тим же самим, що і в “Терміналі”, їздити по директорам різних підприємств і розмовляти. Гравець придумував геніальні бартерні схеми, а комерційний директор в особі Юлії домовлявся про їх реалізації. У РФ гналася продукція українського виробництва де змінювалася на нафту, нафту заганяла на українські заводи і перероблялася, кінцевий продукт продавався і відбувався розрахунок з постачальником первісної продукції. Природно без відкатів тут не вирішувалося, та й бандити контроль російські родовища отримували свою частку, адже нікому не хочеться що б твої вагони з нафтою згоріли по дорозі. Гравець реально був генієм і прізвище у нього відповідна він реально “Гравець”, прекрасно знає правила гри і розуміє її стратегію. Схеми ставали все складніші а в кишенях трійці з’явилися мільйони доларів, надійно заховані на Кіпрі. Але через рік такої роботи виникла складність, в Дніпропетровській області з’явився новий представник президента, як зараз люблять говорити губернатор, Павло Іванович Лазаренко. Павло Іванович обклав податком весь бізнес Дніпра. Кажуть що засоби переконання були у нього дуже ефективні і начебто йому допомагали хлопці з бригади Матроса, але це тільки чутки, а підтвердити або спростувати може тільки сам Павло Іванович. Але мова не про те. Лазаренко дуже зацікавився компанією КУБ, точніше грошима, які через неї проходять і якимось дивним чином витікають за кордон без найменшої для нього користі. Тому він попросив дирекцію фірми з’явитися на прийом. Кому відправлятися до Павла Івановича питання навіть не піднімалося, природно Юля має досвід спілкування з сотнями директорів і чиновників, що володіє величезним чарівністю і привабливою зовнішністю повинна була піти утрясти питання з обласною адміністрацією. Ця зустріч була доленосною для них обох. Я не знаю спали вони чи ні, та в принципі це не важливо. Вони дуже допомогли один одному. Для Лазаренко відкрилася можливість ганяти гроші через офшор, а для Тимошенко відкрився величезний ринок збуту. Компанія КУБ отримала монополію на продаж палива аграрним підприємствам області. Мільйони почали перетворюватися в мільярди З кар’єрним ростом Павла Івановича збігся з якоїсь випадковості і зростання компанії КУБ. Вона захоплювала все нові і нові ринки, але Юлія Володимирівна, яка стала вже генеральним директором, вважала що цього мало. Після кількох вдалих бартерних операцій з металопрокатом вона вирішила зустрінеться з тим, у кого його було багато. Цим “хтось” був Пінчук. Обговоривши спільно географію своїх зв’язків і обсяг своїх можливостей КУБ і Інтерпайп створюють нову структуру “Співдружність” і Тимошенко потрапляє на абсолютно новий для себе газовий ринок. Пінчук працює з Середньою Азією, Тимошенко використовуючи московські зв’язки з Росією. Хабарі і відкати течуть рікою в усіх напрямках. Лазаренко практично вже сидить в Києві напружує підприємства купувати газ саме через “Співдружність”, що дуже злить донецьких, маючи можливість брати газ безпосередньо в РФ вони змушені переплачувати і купувати його у Юлі, назрівав конфлікт. У березні 95 року доля вдарила Юлю під дих, в Запорізькому аеропорту при вильоті в Москву у неї виявили чималу суму незадекларованої валюти. Не дивлячись на всі вмовляння і спроби підкупу Юлю відвезли в СІЗО. Найцікавіше, що з усіх її друзів, родичів та ділових партнерів, тільки Пінчук почав діяти. І герой-коханець Лазаренко і люблячий чоловік Олександр, та й багаторічний діловий партнер і наставник Гравець поклали великий “х..р” на долю Юлії, а ось Пінчук, проти ночі, підірвався і поїхав в Запоріжжі. Кілька разів він з дружиною приїжджали туди і намагалися вирішити питання. Звичайно, в той час він ще не був зятем президента, але його впливу вистачило зам’яти справу, і повернути Юлю в Дніпро. Однак якщо вірити легенді, після того як він витягнув нашу героїню з халепи, то він послав “на х..р” співпрацю з кубом. Мало не зі словами “я шаную кримінальний кодекс” були розірвані контракти і угоди. Не впевнений, що було саме так, але факт залишається фактом, після випадку в аеропорту “Співдружність” припинило своє існування. Деякий час Юлія Володимирівна перебувала в пригніченому стані духу, але дуже швидко оговталася і швидко, в подяку, віджала у Пінчука завод по обробці граніту. Той подав до суду, який вже через роки виграла Тимошенко. З тих пір спроби їх помирити закінчувалися мало не бійками. Хоча чесно кажучи на місці Віктора Михайловича, я б теж з нею після такого на одному гектарі “с.р..ти б не сів, але це таке, життя бентежне. Незабаром стався випадок, який дуже сильно змінив баланс сил в Україні. Невинна посиденьки в одному з крутих ресторанів Дніпра дуже голосно відгукнулася на весь схід України. Під стільцем у Юлії Володимирівни раптово виявилася коробка з тортом, на якому була примітна напис “Привіт від Донецьких! Наступного разу буде не торт!” . Юлю взяв Кіндрат, Павло Іванович теж злякався не на жарт, присутній там же Мільченко порадив вирішувати проблему.Найближчим часом проблема була вирішена – господар Донбасу Алік Грек припинив своє існування .У цій історії було продовження під час суду над Юлею в 2010 році, один чувак дав свідчення, що тортик підклали пацани Матроса, але чи так це чи ні, не знає ніхто, практично ніхто з тієї бригади до сьогоднішнього дня не дожив. До цього часу Лазаренко був уже віце-прем’єром. Його обороти і можливості зросли в десятки разів, донецькі конкуренти були ослаблені і шлях до експансії був відкритий. В кінці 1995 року КУБ себе зжив. На його місці виник новий фінансовий монстр ЄЕСУ, де були збережені всі пільги КУБу, але значно збільшили можливості.

Сховати

1

August Nikolaev Украина Навсегда ! Україна Жовто Блакитна

07/01/2019 00:06

С 1 января минимальный размер больничного составит 100 гривен. Размер пособия будет напрямую зависеть от зарплаты и стажа. Работодатель теперь может оплатить только первые 5 дней больничного, а после ...Показати більше

Будьте першою людиною, якій це подобається

August Nikolaev Украина Навсегда ! Україна Жовто Блакитна

06/01/2019 23:28

Как отжимают квартиры в Донецке 19:32, 5 января Происшествия Дано: ты ватан, живешь в зажопинске, у тебя друзья тараканы и клопы, дети по пьяне сделаны. Ты живешь или в шахтерском поселке на Донбасс...Показати більшеКак отжимают квартиры в Донецке 19:32, 5 января Происшествия Дано: ты ватан, живешь в зажопинске, у тебя друзья тараканы и клопы, дети по пьяне сделаны. Ты живешь или в шахтерском поселке на Донбассе, или ходишь в туалет через окно как это принято в рф. Ты работаешь работу, жона тоже, пезд*ки подрастают. Когда дети уже взрослые, ты понимаешь: нужны квадратные метры, ибо тесно, пишет Фашик Донецкий на своем блоге на "Обозревателе". И тут приходит движуха, рюцке мир. Джек-пот, с*ка! Ты понимаешь, что есть маленький шанс и шо ты вырвешься из простого сантехника в князья жизни. Сначала ты кормишь супчиками всякую срань господню типа тебя и во всю глотку верещишь как ты с ложечки кормил всю Украину, как тебя бесят люди с Западной Украины, которые зарабатывают баксы, какая Украина плохая и т д. Тебя замечают. Ты теперь свой чувак, ибо верещишь правильные и понятные вещи. И происходит чудо: ты становишься дипутатам целого них*я [дыныры то есть]. Ты крут, ты альфа-самец, ты добился всего сам. И начинается движуха. Жону ты бегом отправляешь учиться на нотариуса. Неважно чи она училась вообще, главное печать. Детей ты отправляешь в дынырийскую налоговую [статус позволяет, й*пт] или устраиваешь начальниками чего-то важного, хай бумажки перекладывают с места на место и получают за это денежку. И тут ты вспоминаешь про то, что квадратных метров не хватает. Тебе надоело кататься по службе в Донецк, это трата времени и денег. Поэтому ты продаешь свою конуру в еб*нях Донбасса и переезжаешь в Нью-Йорк. Ну, то есть Ты в шоке, семья тоже. Жона теперь ну ваааще городская дама и неважно, что она без слова "бл*дь" не может составить ни одного предложения. Ты - ну ваааще самец, снимаешь квартиру в Донецке с белой штукой из порцеляны в отдельной комнате и водой горячей, которую не нужно на печке греть. Да, это съемное жилье, но ты как будто в другой мир попал, здесь все не так, как в твоем бараке. Проходит годик, потом второй. Но... Мысль о собственных квадратных метрах не дает тебе покоя. Ты начинаешь присматриваться и видишь, что пустые квартирки есть и там никто не живет: там хозяин Укроп, там вообще все умерли, а где-то вообще никто не показывается, ибо свалил. И ты понимаешь, как действовать, чтобы взять свое от жизни. Как дипутат дыныры ты подаешь запрос в ЖЭК местный о долгах на квартиру, которая похожа на твою, но пока не твоя. Тебе присылает ЖЭК бумагу с ответом, где четко расписано все о квартире: реестр, приватизирована ли она и четко прописано сколько долгов. И начинается волшебство: именно с твоей подачи дынырийский "суд" отнимает квартиру за долги в пользу "хасударства". Ну и что с того, шо квартира приватизирована? В Донецке нету права собственности и прав человека, успокойтесь и сидите на попе ровно. Дыныры - все только начинается, не переключайтесь. Далее происходит следущее: фейковый суд территориального недоразумения посылает собственнику квартиры уведомление о том, что его жилье находится под арестом за долги. Да, вы правильно поняли: если хозяин Укроп и выехал, то ему такое разве на журавлях прилетит, если владелец тупо не появляется по месту прописки тоже не получит писульку. Фишка, чтоб писулька была как таковая, верно, ибо весь замут в том, чтобы владелец квартиры не получил уведомление и не откликнулся на бумагу дынырийскую. Короче, ты все делаешь правильно: сначала, с твоей подачи, дырындыдыдийский "суд" арестовывает квартиру, похожую на твою, потом реальный владелец недвижки не получает бумаги о том, шо фейковый суд арестовал хату за долги. Но бумага есть, она просто не дошла. Случайно. После того, как реальный владелец не откликается на бумагу дынырийского "суда", начинается асвабаждение: сначала квартиру, которая похожа на твою, отрезают от всех служб: от электрики, воды и т.д. Ну а потом, именно с твоей подачи, выносится постановление дыныры о продаже квартиры, которая похожа на твою, на сайте дыныры. После этого ты нанимаешь типа независимого оценщика, который ставит ценник квартиры под тебя, чтоб именно ты мог купить эту недвижку. Ты уже с баблом на низком старте и ты "покупаешь" именно то, что тебе понравилось. Дынырийский "нотариус печатает бумагу и ты теперь официальный новый "владелец" квартиры. Все, ты берешь полицаев, которые при свидетелях вскрывают квартиру и отдают тебе ключи от "твоего" жилья. Ты теперь не житель барака, а житель Лос-Анджелеса. Ну, то есть Донецка. Хоп! И ты "приобрел" "законно" недвижку", жиззь удалась. Теперь о цифрах и шо сколько стОит, чтоб отжать себе хату. Правильная справка в ЖЭК-е - это 100 $ в среднем Дынырийский "суд" - это 10-15 тыс фублей или 200 $ Нотариус дынырийский- 150-300$ Дынырийский реестр- 50-60 тысяч рублей или до 700 $ Квартиры на отжим выставляют с ценниками до 400 тыс. фублев (5700 $), но продают своим пацанам по цене до 600 тыс фублей или 8500 $ Хочешь ускорить процесс отжима квартиры? Это еще 1500-2000$ за оформление. Также можно отжать недвижку за то, что владелец воюет за Украину. Если права на квартиру имеют родичи фошизда или вообще там живут и чото бузят, приезжает мыгыбы за отдельную плату, чтоб мыгыбы объяснило людям, что русский мир - это не только дивятамая и диды, но и дебилы с автоматами у тебя дома, с которыми ссориться опасно для здоровья. Цена квадратного метра для отжима - где-то в районе 12000 фублей за 1 м кв (170 $). Кто занимается отжимом? Абсолютно все дипутаты рыныды + военные. Мораль: напоминаю всем Швондерам: дынырийские "документы" не имеют никакой юридической силы в цивилизованном мире. Вас, шакалов, будут выселять в принудительном порядке и давать пинок под зад, как только всУ зайдут в Донецк. Слезы, истерики и прочая хрень не помогут. Живите с этим и бойтесь каждый день. С неуважением и презрением, житель оккупированного рф Украинского города Донецка [не путать со всякими недоросиями].

Сховати

Будьте першою людиною, якій це подобається

August Nikolaev Украина Навсегда ! Україна Жовто Блакитна

03/01/2019 19:54

Реальні втрати російської армії й припущення Які факти щодо втрат регулярних військ РФ на Донбасі встановлені сьогодні Чим далі від 2014–2015 років, тим більше війна на Донбасі обростає численними «п...Показати більшеРеальні втрати російської армії й припущення Які факти щодо втрат регулярних військ РФ на Донбасі встановлені сьогодні Чим далі від 2014–2015 років, тим більше війна на Донбасі обростає численними «переможними» міфами, шкоди від яких значно більше, ніж користі. Напевно, якби не сучасні технології — інтернет, супутникові фото місцевості, соцмережі, спеціалізовані сайти та форуми — у нас уже давно з’явилися б міфи в стилі радянських: подвигу панфіловців, авіаційного тарану Гастелло тощо. Тривалий час Генеральний штаб Збройних Сил України намагається поширити міф про 1700 загиблих військових РФ у війні на Донбасі, у тому числі 200 — під Іловайськом. Востаннє ці цифри були оприлюднені на прес-конференції 28 серпня 2018 року в приміщенні Міноборони, присвяченій 4-м роковинам іловайських подій. Для нас уже стало звичним усвідомлювати, що проти України вели війну регулярні частини збройних сил Російської Федерації. Про це свідчать зразки озброєння, унікальні документи, захоплені в боях або знайдені на територіях, де вони відбувалися, свідчення очевидців... Але випадки прямого застосування військових частин РФ проти Збройних Сил України можна перерахувати буквально по пальцях. Однак цікаво: на сьогодні «з першоджерела» є вичерпна інформація про втрати регулярних військ Росії. Ідеться про документ «Безвозвратные потери личного состава ВС РФ по состоянию на 6.00 «7» сентября 2014 г.», оприлюднений у мережі інтернет групою «Інформаційний спротив» 5 березня 2018 року. У ньому подано списки з іменами 103 загиблих та 384 поранених військовослужбовців. Документ виявився «незручним» як для офіційної України, так і для Росії. «Кровожерливим» українським пропагандистам він не припав до смаку через занадто «мало вбитих». Ну а росіяни, що довіряють офіційній позиції свого уряду — «ихтамнет», — трактують цей список як фальсифікацію. Однак для багатьох громадян РФ, особливо військовослужбовців, які завдяки інтернету ознайомилися зі списками, вони стали протверезним «холодним душем». Підробити такі документи практично неможливо: для цього треба знати чимало нюансів й особливостей роботи стосовно обліку військових втрат у збройних силах країн світу загалом і в РФ зокрема. В Україні таких фахівців немає. У російських списках подані такі дані: прізвище, ім’я, по-батькові, категорія обліку, посада, місце служби, назва військової частини, дата смерті (поранення), діагноз, місце знаходження (поховання) загиблого або пораненого. Щодо походження цього документа, то група «Інформаційний спротив» склала легенду про п’яних російських полковників, які гублять на Донбасі флешки із секретною інформацією. Однак подібні документи на таких носіях не зберігаються й не передаються. Тож цілком очевидно, що таблицю «злив» хтось із опонентів до російської влади (до речі, у збройних силах РФ, як і загалом у російському суспільстві, таких недоброзичливців чимало). Перший у списку — капітан спецназу ГРУ РФ С.Б. Суслов, вважається загиблим 14 червня 2014 року. Неважко здогадатися, як він загинув. Напередодні, 13 червня, з боку сепаратистів та російських терористів уперше було використано реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) «Град». Вони мали завдати удару по українському блокпосту в районі Добропілля. Але через помилку в розрахунку снаряди було випущено по складу, що розміщувався неподалік. Загинув один мирний мешканець та ще одного було поранено. Під час стрільби якийсь зі снарядів застряг у системі, тож РСЗВ неможливо було евакуювати. Підрозділи української 93-ї бригади захопили цей «Град» разом із документами, які свідчили про приналежність артилерійської системи до 18-ї мотострілецької бригади РФ. Вочевидь ті, кому російські військові довірили реактивну систему — чи це місцеві мешканці, чи добровольці з Росії, — не впоралися з управлінням. Склалася критична ситуація: потрібно було бодай щось зробити із цим «Градом», тому його намагалися підірвати гранатою. На ліквідацію артилерійської системи було відправлено спецгрупу ГРУ РФ, до якої, як можна припустити, і входив згаданий вище капітан Суслов. Але він загинув. Дату смерті — наступним днем — могли проставити по факту доставки тіла капітана на територію Росії (у діловодстві з обліку військових втрат це поширена практика).

Сховати

Будьте першою людиною, якій це подобається

August Nikolaev створено подію.

02/01/2019 01:12

29

Квітень

Понеділок, 29/04/2019 18:00

Днепровский УгаROCK

Підпілля Махно, Магдебургского права 4а, Днепр 73000, Дніпровська область, Україна , Україна

Понеділок, 29/04/2019 18:00 1 гість

Можливо буду

1